Крилатий вислів: «Гроші не пахнуть» належить римському імператору. Він першим дав  наказ ввести мито на туалети, після чого це стало відносно прибутковою справою.

А в якому стані хмельницькі туалети, і чи приносять власникам відповідні заклади надприбутки? Про це я вирішив дізнатися, шляхом спілкування з обслуговуючим персоналом. Біля входу в туалет (парк імені Шевченка) сидить на стільці миловидна жіночка із замріяним поглядом, напевно, з думки про щось прекрасне, високе. Коли я представився і повідомив,  хочу написати репортаж про особливості  її праці. Жінка сприйняла це як жарт.

Тому мені нічого не залишалося, як придумати легенду про зайняття  подібним бізнесом. Ось тут вона одразу погодилась поділитись цінною інформацією.

-    Тьотя Нюра! Як ви вважаєте, платні туалети це вигідна справа чи просто цим повинен хтось займатися?
-    Та, про що ти говориш, синку. Власник орендує це приміщення у однієї фірми. При цьому потрібно вилатати зарплату, купити всі необхідні засоби, зробити ремонт. А останнім часом все менше і менше людей сюди заходять. Багатьом легше «підляти»  дерева, які ростуть поряд, ніж заплатити 75 копійок.
-    Скажіть, а траплялись якісь надзвичайні ситуації під час вашої роботи? Можливо бійки?
-    Ні. В нас спокійне місце. В більшості як-то кажуть зробив справу, тай гуляй вдало, ніхто не затримується, бо це - не музей. Якось попросились троє хлопців без грошей зайти. А я добра душа впустила їх, бо щось обличчя в них були дуже напружені. Так вони «засранці» перевернули мені стіл, зламали сушилу для рук, та ще й ображали. Ні, не можна з людьми по-доброму.
-    І останнє запитання. Якщо не секрет, яка у вас зарплатня?
-    Яка то зарплата. Більше схоже на здачу. А робота, ну ви самі розумієте.
-    Ну що ж. Спасибі вам за цікаву розповідь і спокійних робочих буднів.
 

Олександр Гнатюк.