Держава майбутнього - це інститут фактичного гарантування права на пізнання власної гідності

Нещодавно, я задав собі запитання: звідки виводяться корені нашої державницької або навіть цивілізаційної неспроможності?

Відповідь я знайшов у дуже банальному слові – «егоїзм».

Людство давно забуло ті найпростіші аксіоми існування, які були дані на етапі творення нас як виду. Однією із таких є: «Твоя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини». Перефразовуючи твоє его обмежує его інших людей із якими ти співіснуєш. На жаль, ця аксіома діяла лише на початковому етапі коли его кожного із нас планувалося як константа – незмінна величина однакова для всіх. Структура власного «Я» у кожного із нас може бути різною: одні самостверджуються у музиці, інші створюють комп"ютери майбутнього, але при цьому величина его, його «радіус» повинен бути однаковим для всіх людей.

На жаль, на сьогодні ми спостерігаємо явну диспропорцію егоїзму у Світі. Одні люди, етноси або й цілі держави, наростивши власне его, диктують правила життя тим у кого воно менше, або хто просто не пізнав його величини.

Звідки взялася ця диспропорція? Причину, як на мене, варто шукати в самому інституті «суспільства». Саме він дав одним владу і умови сприятливі для нарощення его, а інших зробив заручниками надвеликого егоїзму правлячої верхівки.

Біблія так говорить про его у одній із заповідей: «Полюби ближнього свого як самого себе». Трактування цієї заповіді варто розпочати із слів «полюби самого себе» - що означає пізнай своє его його величину, зрозумій власну гідність. Інша ж частина говорить про те, як пізнавши власне «Я» ти повинен співіснувати із іншими – «полюбити їх як себе». Ця заповідь передбачає формування рівновеликих «Я» і баланс егоїзму. Адже якщо ти пізнав свою гідність, знаєш «радіус» власного его, ти будеш залишати такий же простір для для «Я» інших людей, навіть якщо особа іще не осягнула власної гідності.

Тільки в такій системі, де «Я» є константою, яку не можна утискати або розрощувати, починає існувати вільна, гідна, мисляча особистість. Ріст его може відбуватися, але одночасно і поступово для усіх особистостей.

Прикладом вдалого управляння егоїзмом є США. Конструкція передбачає певні константи власного «Я» у формі «свобод». Держава фактично, чи то про людське око, стоїть на захисті цих свобод і протидіє утворенню диспропорції. У громадян такої держави створюється ілюзія власної гідності, а сукупність «Я» громадян утворює его цілої держави. Диспропорція, звичайно, існує, але залишається невидимою для суспільства. У такій державі людина, яка має его менше за константу, прямує до його нарощення, а державний апарат протидіє надмірному утворенню власної гідності.

Так, вирівнюючи рівень власного «Я» усіх громадян, держава створює соціум переможців, людей, які пізнавши силу власного его, будуть підкорювати інших. На справді ж, хоча егоїзм усіх громадян у цій державі є збалансованим, він залишається на дуже низькому рівні. Люди відчуваючи взаємну рівність, насправді мають власну гідність на дуже низькому рівні. Суспільство живе в ілюзії, що йому допомагають пізнавати і формувати власну гідність.

Наведений приклад, як і фашистська Німеччина, є вдалою формою управління егоїзмом, на жаль, вона створена для формування суспільства загарбників, а реальні разючі диспропорції «Я» існують між загальною масою суспільства та тими хто гарантує їм право рівності.

Як я уже згадував, корені диспропорції егоїзму варто шукати в інституті суспільства, держави, законодавства. На сьогодні, жодна із цих інституцій не може гарантувати нам пізнання власної гідності, доки кожен не зробить цього особисто.

Ефективна команда майбутнього, яка зможе призвести до позитивних змін, може бути створена лише із людей які пізнали власне «Я» - свою гідність. Тільки вони зможуть гарантувати поле для розвитку его інших громадян, не прагнучи при цьому наростити власне та протидіючи утворенню диспропорцій.

На жаль, на сьогодні кількість таких людей у суспільстві мала, а тому першочерговим завданням лідерів, які уже пізнали власну гідність, є віднаходження та об"єднання у команду таких же людей. Лідер у такій групі, як говорить візантійська традиція, є «першим серед рівних», за такою ж формулою повинен формуватися інститут лідерства і суспільства загалом. 

Автор:  Богдан Приступа, аспірант Польської Академії Наук, депутат Студентського Парламенту України, член Національної Спілки Краєзнавців України, голова громадської організації "Аратта".

Публікується з дозволу автора з особистого сайту http://www.prystupa.zafriko.pl/