Смертоносним смерчем прокотилась Друга світова війна через нашу землю, 4399 кращих синів і дочок міста не повернулися до рідного дому, заплативши своїм життям за свободу і незалежність України.

Серед нас живуть ті, хто в буремні воєнні роки наближав світлий день Визволення Проскурова, кого ми, пишаючись, називаємо ветеранами війни. Це визволителі міста, члени Проскурівського підпілля, працівники тилу, всі, хто виніс на власних плечах неймовірний тягар страждань Великої Вітчизняної війни.

Наше завдання зберегти для історії і донести до сучасників свідчення про найбільшу трагедію ХХ століття.

Олександр Васильович Випірайленко згадує, як у перших числах березня 1944 р. до Шепетівки ешелоном прибули військові частини, в тому числі 167-ма двічі Червонопрапорна стрілецька дивізія і 576-ий артилерійський полк. Вигрузились вночі поспіхом. Ні, вони не просто поспішали, вони немов на крилах летіли на це, здавалося б, найголовніше в їхній юності побачення з містом Павки Корчагіна. Мимоволі пригадалась книга М.Островського “Як гартувалася сталь”. На душі радість, підйом. Це й зрозуміло – на той час воїнові виповнилося  17, і вся душа була в очікуванні зустрічі з легендарною корчагінською землею. І ось Олександр Випірайленко карбує крок нічною Шепетівкою і, хоча побачити вдається зовсім мало, серце переповнюють почуття. Маршем вирушили на Проскурівський напрямок. Після Старокостянтинова вступили в бій з ворогом.. Великою підмогою служили професійні гармати і тягач-бюсінг бельгійського виробництва. Це сприяло заміні коней на механізовану тягу і допомогло швидкому просуванню вперед. Проскурів запам’ятався дуже брудним, розтерзаним, з великою кількістю покинутої німецької військової техніки. Місто обходили з північного заходу через Гречани. Людей було обмаль, але зустрічі проходили скрізь тепло і радісно. В Проскурові на подвір’ї 3-ї школи командир батареї Петро Ярошенко роздобув підручники з математики і зумів переконати рядового Випірайленка в необхідності вивчення точних наук. По завершенню війни ці заняття допомогли при вступі в Київське військове училище зв’язку ім.Калініна. 22 роки Олександр Васильович Випірайленко прослужив у повітряно-десантних військах і завершив службу в чині полковника. Найдорожча нагорода ветерана – орден Слави 3 ст., який одержав наприкінці 1944 р. за бої при форсуванні Дністра. Довелося звільняти Україну від Сум до Ужгорода. Закінчив війну О.В.Випірайленко 1 квітня 1945 р. в Моравській Остраві, що на Словаччині, де одержав друге поранення.

Визволення Поділля для Петра Тимофійовича Старцева розпочалося ранком 4 березня 1944 р. після тривалої артилерійської підготовки війська генералів І.Д.Черняхівського і А.Гречка перейшли в наступ і прорвали першу лінію оборони. В другій половині дня в смугу прориву були введені в бій 4-та танкова армія генерал-лейтенанта В.Баданова і 3-тя гвардійська танкова армія генерал-полковника П.Рибалка.

Так розпочалась Проскурівсько-Чернівецька операція, яка закінчилась визволенням усієї території області від німецько-фашистських загарбників.  Війська цієї ударної групи в ході наступальних боїв оточили і розгромили  велике угруповання ворожих військ у районі с.Мокіївці. Розвиваючи успіх, радянські війська визволили близько 500 сіл.

Під час звільнення Кам’янець-Подільської області горіли земля і небо, а в цей час прийшов наказ командира батальйону звільнити Проскурів від ворога, розвідка доповіла про зосередження танкової дивізії “Мертва голова” в місті. Піхота підійшла до міста швидко, не зважаючи на дощ і болото, але артилерія  з боєприпасами  відстала. Біля цукрового заводу окопалися, а через три дні підійшла техніка і штурмом ввійшли в Проскурів. Німці тікали до самого Городка, залишаючи бойову техніку на вулицях міста. Потім були бої за Сатанів, Гусятин, Чортків. В Коломиї поранення, госпіталь, а через чотири місяці знову в строю, аби звільнити землю від ненависного ворога і зустріти Перемогу в Берліні.

Колишній командир обслуги мінометів 812-го стрілецького полку 304-ї стрілецької дивізії – Юліан Іванович Стойко. 4 березня 1944 року дивізія форсувала річку Бужок, на південному березі якої утворився широкий плацдарм, з якого дивізія повинна була розвивати наступ на Проскурів. На світанку гітлерівці скинули на наші позиції велику кількість бомб, а після артпідготовки атакували плацдарм. Дивізія мужньо відбивала атаки противника. Особливий героїзм проявили танкісти капітана Литвінова, знищивши в боях за с.Аркадіївні 13 фашистських танків, самохідний дивізіон, а в боях за с.Редвинці – 7 ворожих танків. Рядовий 812-го стрілецького полку Михайло Мамедов в Аркадіівцях біля яру з протитанкової рушниці вивів з ладу 2 танки і 1 самохідну установку противника. Контрудар фашистів біля річки Бужок був зірваний. 17 березня 1944 р. дивізія знову почала наступ на Проскурів, а 21-22 березня вийшла на рубіж Іванківці-Гринівці-Стуфчинці-Шпичинці. Тут гітлерівці билися особливо запекло, виграючи час, аби вивезти з Проскурова награбоване майно, передислокувати свої сили. Широко використовуючи штурмові підрозділи, дивізія буквально вгризалась в оборону фашистів, широко використовуючи штурмові підрозділи. Водій “тридцять-четвірки” єфрейтор Василь Єлізаров біля села Шпичинці повів свій палаючий танк на позиції вогнеметів. Попрасувавши їх уздовж і впоперек, Єлізаров врізався у склад ящиків з мінами і снарядами та підірвав їх. Командир 807-го стрілецького полку майор Максютов тільки після четвертої атаки оволодів селом Лісові Гриніві, де гітлерівці втратили понад 300 солдат та офіцерів, 27 танків, 19 бронетранспортерів. У цьому бою майор Максютов був поранений, а на підступах до залізничної станції Проскурів – загинув. За Проскурів воїни 304-ї дивізії продовжували вести бої 23-24 березня. Об’єкти удару – Лезневе, Ракове, залізнична станція, вокзал. Не зважаючи на запеклий опір ворога, наші захопили 5 ешелонів з танками та артилерією, заволоділи пристанційними складами. Проскурів був визволений від фашистів 25 березня 1944 року штурмом військ Першої гвардійської армії. За бої за Проскурів і на його підступах 304-та дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора, урядовими нагородами відзначено багато солдат і офіцерів, серед них і старшина Агаєв, а командиру дивізії М.М.Музикіну присвоєно чергове воїнське звання полковника та високе звання Героя Радянського Союзу.

 
23 березня 1944 р. перед розвідниками 7-го гвардійського повітряно-десантного полку було поставлене завдання розвідати оборону німців у полосі наступу наших військ: Гречани-Ружичне. Розвідзагін складався з 10 чоловік, командиром було призначено старшину Георгія Якимовича Четвертухіна.

В районі залізничної станції розвідники розділилися на дві групи. Група Четвертухіна дісталась до місця непоміченою, а інша, натрапивши на сильний вогонь німців, змушена була повернути назад. Розташувавшись так, щоб охопити якомога більшу ділянку гітлерівської оборони, вони впродовж 2 днів засікли 5 вогневих точок німців, зариті в землю танки і штурмові гармати, 2 артилерійські батареї, кулеметні гнізда.

Наступної ночі Георгій Четвертухін відправив до Олешина, де був штаб полку, сержанта Соколова з картою і донесенням. Аби зберегти місто від зруйнування, наша артилерія вела вогонь лише по вогневих позиціях фашистів.

Група Четвертухіна до самого ранку 25-го березня продовжувала свою розвідку. Вона старанно замаскувалась у глибокому яру і не втратила жодного бійця.

У цьому яру нині знаходиться пологовий будинок. Так розвідники допомогли зберегти місто від руїн.

Проскурівська окружна підпільно-партизанська організація діяла з кінця серпня 1941 р. по 25 березня 1944 р. – дня звільнення Поділля від німецько-фашистських окупантів. За участі підпільників було здійснено 589 диверсій і 134 операції, знищено 31 ешелон з живою силою і технікою ворога, виведено з ладу 190 паровозів, близько 400 вагонів, 34 літаки, 36 танків, 54 гармати, зірвано 7 складів з боєприпасами, знищено і викрадено 104 німецьких автомашини, 2 літаки, 24 рази виводились з ладу семафори та 28 стрілочних переводів на залізницях. Підготовлено і здійснено 8 втеч з німецьких концтаборів для 760 радянських військовополонених, звільнено з таборів за фіктивними документами близько 100 полонених євреїв. Організовано втечі остарбайтерів з поїздів, які йшли на захід, всього близько 1200 чоловік. Під час відступу ворога знешкоджені вибухові пристрої на 6 підприємствах обласного центру і 4 заводах області. Окрему сторінку в діяльності Проскурівського підпілля вписали юні підпільники. Це – Саша Близнюк, Степан Точанський, Аня Хотовицька, Рая Латинська, Коля Хоптинець, Юхим Нетяга та інші. 24 березня 1944 р. розпочався штурм міста, в якому взяли участь підпільники і партизани. 25 березня місто було звільнено. За ратний подвиг в роки війни всі підпільники були нагороджені орденами і медалями, в тому числі - М.Трембовецька і М.Храновський орденом Леніна, 12 з них  – посмертно.

Ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих і віддаємо шану живим.

За матеріалами особистих свідчень з фондів музею історії міста Хмельницького.

Вул. Проскурівська, 30 (з 9 до 18 щодня, крім суботи та неділі)