Для фізиків Фата Моргана – це складне оптичне явище,для істориків фея з кельтської міфології,  яка заманювала моряків на вірну погибель, а для мене повість українського письменника Михайла Коцюбинського. Дана постать досить цікава – уродженець Поділля, якого знають за написання повісті «Тіні забутих предків», яку геніально екранізував Параджанов. Може хтось ще пригадає кілька його повістей зі шкільної програми та вулицю у рідному місті, а так нічого…

Особливо мені стало печально за даного автора, коли я влітку поїхав до своїх родичів на Вінниччину. У районний центр Бар, який знаходиться на межі з Хмельниччиною, з досить цікавою багатогранною історією, описаною багатьма письменниками та поетами, і мені запропонували відвідати визначні місця даного містечка. Справді гарне місто з костелом, монастирем та руїнами замку… Ось я прогулювався містом та помітив будинок, який ніби є ілюстрацією з теми підручника історії про «ІІ світову війну» з табличкою на якій написано «Музей-садиба Михайла Коцюбинського». Правда зайти у дану аварійну споруду я не захотів. Чи то лізти у бур’яни не бажалося та й взагалі складалося враження, що ось-ось цей будинок обвалиться від невеликого поруху вітру.

Так, як я навчався в одній з Хмельницьких шкіл за напрямком «Українська філологія та література», то ми досить інтенсивно вивчали творчість українських письменників та поетів, тому найкраще описати те, що я побачив може уривок з повісті «Фата Моргана» Михайла Коцюбинського: «Коли Андрій Волик проходив повз головний будинок погорілої сахарні, з стін руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла. Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі. Минаючи купи битої цегли, білі плями вапна, напівприкриті молодими бур'янами, гнилі трухляві жолоби і чорні діри-вікна, з яких немов щось виглядало….»

Гарний опис, він не тільки описує стан пам’яток культури, але й підприємств. Подібний музей є у місті Вінниця та він приносить прибуток і ввійшов у всі екскурсійні програми. Чи це можливо Вінниця не бажає мати конкурента у власній області? Хоча жарт, але в ньому мабуть є доля правди.

Усім мешканцям даного містечка (яким небайдуже) печально, що місто Бар (яке може бути привабливим для туризму не тільки Вінниччини, але й Хмельниччини та Польщі) не може профінансувати хоча б ремонтні роботи даної споруди. Але найбільше смішним є те, що їхнє керівництво бажає профінансувати відбудову замку від якого залишилися лише залишки фундаменту, це скільки коштів, яких можна пустити на укріплення економіки районного центру.

Але скільки таких садиб, сахарень та інших підприємств є у нас на Хмельниччині. Які не можуть, а навіть мусять приносити прибуток тим, хто вкладе трохи праці у них. Хоча ми звикли отримувати все і одразу. Це особливо натяк нам молоді, за нами майбутнє і ми його творимо. ДІЙТЕ!!!!!