В 1996 році народилась Конституція України (а точніше її народили штучно при дуже тяжких пологах). Пам’ятаю цей чудовий рік. Ще в травні до Хмельницького прилетів новопризначений прем’єр-міністр Павло Лазаренко. З нашого класу була вибрана дівчинка Оля, якій випало за честь зустрічати прем’єра в українському костюмі з хлібом та сіллю неподалік злітної смуги аеропорту. Минали роки, Паша Лазаренко звалив в Штати за притулком, дівчинка Оля звалила туди саме за пошуками кращої долі, а ми лишились в Україні з найкращою в світі Конституцією у пошуках свого Я.
Кожному своє.

Перед кожними виборами різні політичні сили пропонують свої Конституції для держави (хоча на минулих виборах „топ-фішкою” був референдум, але виборців це не вставило). Насправді ніхто з виборців не читає ті проекти Конституцій (в принципі як і програми партій), і треба бути наївним дурнем, аби вірити, що змінивши Конституцію можна змінити власне життя.

Яким би не був сімейний кодекс чи шлюбний договір, він ніяк не вплине на злагоду в родині (а лише буде регламентувати кому і скільки майна відійде після розлучення). Хоча, кажуть, що на заході підступні шльондри отруюють свої багатеньких чоловіків, заволодіваючи по їх смерті всім родинним майном.

Якщо владну еліту будуть формувати пройдисвіти – то байдуже якою буде Конституція. Вона лише буде розмежовувати сфери впливу між різнорідними кланами. Якщо при владі будуть люди честі і совісті, які ставлять суспільні інтереси понад особисті, то їм ніяка Конституція не потрібна для встановлення справедливості в суспільстві.

Чоловік або любить свою дружину, або ні. І ніякі закони не впливають на відносини між ними. Еліта або працює на користь суспільства, або визискує його. І ніякі Конституції та закони на це не впливають. Тим більше, що сама владна еліта і виступає в ролі судді – формуючи склад Конституційного суду та інших судових установ.

Тому той хто проголошує, що необхідно змінити Конституцію, або не розуміє суті речей, або просто в черговий раз дурить виборців. Міняти треба не папери, а людей, систему взаємовідносин між ними, та їх ставлення до суспільсва.

Чесний політик давно б вже проголосив, що життя зміниться лиш тоді, коли всі піднімуть свої дупи з диванів, і почнуть робити хоч щось, щоб отримати бажані результати. Але за нього б ніхто не проголосував. Адже це важко. Легше раз в пару років прийти на вибори, сподіваючись як в лотереї вгадати виграшну комбінацію.

Українці природжені маги. Вони достеменно знають, що „Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці”, а тому і далі продовжують сидіти на диванах, дискутуючи хто переможе на цей раз негри з „Динамо”, чи негри з „Шахтаря”. Ну і, звісно, раз на пару років обговорюють новий проект Конституції.

Святозар

Характерне козацтво ( http://polk.km.ua )