"Коли чогось бажаєш більш за все,

весь Всесвіт допомагає в здійсненні цього".

Пауло Коельо «Алхімік»

Хоча починав здійматися вітер, що неспокійно навіював сумніви, Олена все ж наважилася на цю авантюру. Вона була помірно віруючою людиною, але на всеношній якось за все своє не надто досвідчене життя їй побувати ще не доводилося. Святити паски, крашанки, інші традиційні великодні наїдки разом із матір’ю, а пізніше, на навчанні в університеті, з подругами – то, будь ласка, але жодного разу – вистояти всеношну службу, дочекатися сходу сонця в храмі Божому, а потім, вже поза його благословенними стінами прийняти освячення.

Сутінки дарували тишу й спокій, міська квартирка, яку Олена з подругою винаймали всіма правдами й неправдами, немовби завмерла в якомусь тремтливому очікуванні. Лад в усьому, наведена чистота, випрані фіранки на вікнах, вимкнутий телевізор навіювали б за інших умов нудьгу й ще з декілька неприємних відчуттів, пов’язаних із самотністю й невдоволеністю життям. Але сьогодні чомусь нічого такого й на думку не спадало, не зважаючи на те, що подруга Яринка ще вдосвіта вирушила додому, в рідне село десь на Буковині. Її теж кликала, але та чемно відмовилася, сама не відаючи навіщо. Раз так сталося, значить, так і мало бути, розмірковувала Олена. Все в світі має свій сенс: і бажане, і небажане, – але ми не завжди розуміємо це. Жоден з рухів, жоден з поглядів, жоден з дотиків не відбувається несанкціоновано, не кажучи вже про події та їхні наслідки. Хай так буде!

Вона ще трохи посиділа на крайчику дивану, перевзулася, витягла з малесенької комори кошик-середуш, як називала його мама, тобто, не надто маленький і не надто великий. Якраз такий, як треба, – і паска вміститься, і крашанки, і ще дещо... Складала все старанно, ніби валізу пакувала. Зараз вирушаю, думала… Останньою поклала закриту свічку, аби вітер не задмухав. Назавтра обіцяли завітати друзі, але всі вони чомусь відмовились розділити Оленчине паломництво. Набіжуть, поцвірінькають з півгодинки, поласують її фірмовою паскою – багатою, щедрою на родзинки й горіхи та ще й на меду… Смакота! Оленка обережно доторкнулася до свого цьогорічного великоднього шедевра, чи добре застигла глазур, та й собі не втрималася – втопила пальчика в цукровій пудрі, мов тая малеча, злодійкувато озирнувшись через плече, чи, мовляв, не трапилось кому на очі таке неподобство. Солодка «пінка» чудово поєднувалася з присмаком ванілі, лимонної цедри та кориці. Тісто дійшло добре, паска вийшла прегарна!

Ось і настрій додався, і ніч за вікном більше не лякала.

Пустельними вулицями,  хоч добре освітлюваними, дрібко йшла Олена на побачення з Господом. Хтось із дівчат напередодні кликав її на дискотеку, хтось – на виставу. А вона вирішила для себе – піде до храму. Чогось бракувало в її житті, а чого – вона й сама не відала. Лише Храм спромігся б допомогти їй розгадати цю загадку. Недаремно й раніше тяжкі випробування залагоджувались після відвідин церкви, а сумніви – «пліснява душі» – полишали її одразу ж із запаленням свічки, а вирішення проблем знаходилося само собою. Співпадіння – казали подруги, але й самі не полишали бігати в собор перед екзаменом. І для них, і для неї церква лишалася чимось таємничим, можливо, навіть містичним.

Місто ніби вимерло. Очні западини вулиць – помірно спалахуючі світлом рекламні біг-борди – хижо споглядали її рух, зневажливо й настирливо. «Теж мені, «ексгібіціоністи», – відсахувалася від них дівчина з кошиком у руках, накритим білою витинанкою, – кому й навіщо потрібні, насправді, ваші брутальні принади?»  Оголені дівчата в білизні а-ля «ню» за реальними біг-бордівськими розмірами могли б залицятися лише до динозаврів, але це не заважало їм посміхатися карамельними білозубими посмішками, випромінюваними однаковими обличчями, знарядженими однаковими ж тілами, ніби їх клонували спеціально задля цього проекту. Будинки, загалом, оповиті цілковитою темрявою, спали сном немовляти. В рідкому вікні світилося, і саме йому Олена посилала подумки подяку, відчуваючи непомітну психологічну підтримку. Мабуть, і в тому вікні, той, хто не спав проти ночі, так само, як і вона, складав кошик, аби освятити паску в соборі ще вдосвіта. Мужність і повага до себе зростали в душі, хоча й було доволі моторошно йти нічним містом, маючи за компанію лише триметрових рекламних красунь – холодних і байдужих до будь-кого.

Аж ось і собор. Непомітною течією, ще невпевненою й повільною, стікаються сюди люди з усього міста. Навіть у пітьмі велично виблискують хрести на банях собору, відбираючи в удосвітнього мороку, найбільш лихого й жорстокого, жодну спробу понівечити символ християнської віри. Найменший промінчик ліхтарів, найсліпіший вогник у темряві ніби притягуються до бань, акумулюючись там особливою енергією. Хрести повняться нею, ніби напуваються зі срібного джерела перед останньою битвою з мороком. Вона має статися ось-ось, за декілька годин всеношної, аби остаточно затвердити владу Месії й перемогу світла над темрявою. Ницо-бідно вештаються поблизу храму юродиві й жебраки, вичікуючи й на свою частку свята. Але їхні «жнива» розпочнуться пізніше, коли нестримний потік прочан та бажаючих освятити великодні символи, вже заполонить усю площу перед храмом та й навіть провулки, які до нього ведуть.

Оленка швиденько піднялася сходинками до головного входу в собор, нашвидкуруч тричі перехрестившись. Оминула жебрачок, не схожих на бідних, і тим більш, на таких, які б викликали особливе співчуття. Накинула на голову велику білу шаль, ажурну, тонесеньку, в’язану гачком ще років з десять тому, й поринула в світ піснеспівів і молитов. Не помічала толокнечі навкруги, линула помалу до вівтара з оберемком свічок і кошиком. Не чула сварливого шикання, просіювала крізь очі суворі погляди ревних прочан, які ніби забувалися через таку дрібницю, як знахабніла, на їхню думку, дівчина, про велич цієї ночі.

Великодня ніч палала вогнем однієї-єдиної свічки, яка мільйони разів відбивалася в імлистому дзеркальному коридорі Всесвіту. Вона кликала в таємничу далечінь країни, де втілюються в реальність будь-які мрії, зрошуються дощами безплодні пустелі, набувають впевнених рис ледь жевріючі надії на краще. Клірос час від часу вибухав найвеличнішим мажором альтів і тенорів, ледь межуючи з мінорними басами. Душа слухняно трималася на вервечці, здіймаючись услід за тими звуками, що линули тут звідусіль. Зі стелі на дівчину дивилися святі, ангели, архангели, Пріснодіва Марія, Ісус Христос, а вона зачаровано споглядала якісь містичні картини, які самі собою поставали перед її очима під впливом таїнства всеношної. На мить вона заплющила очі, але бачити  ІНАКШЕ не припинила.

Здавалося, з нею сталося щось украй дивне. Олена ясно БАЧИЛА молитви людей, які зібралися всередині храму: їхні думки матеріалізовувались у неї на очах, пропливаючи повз химерними кораблями надій і сподівань. Чомусь їй навіть на думку не спало щось інше щодо цих видінь – настільки велику силу мали ті образи, які скопичувалися в самісінькому центрі собору. Вони мали вигляд напівпрозорих зліпків з реальних предметів, людей, явищ. Спочатку було й справді моторошно, адже не кожного дня навіть уві сні може наснитися Спаситель, який простягає до тебе руку й благословляє хресним знаменням… Слідом за гарнюніми садибами мчали бажані кимось авто, десь зовсім поряд вусатий незнайомець щасливо посміхався разом із якоюсь кралею, птахами пролітали різноманітні купюри, щедрим намистом видзеленькували просто в повітрі жовтогарячі монети…

Символи благополуччя – скільки їх!.. Від чужих мрій, дійсно, можна було збожеволіти, та Оленка ціпко вхопилася за своє власне бажання, якого чомусь так і не побачила. Ні, вона його відчувала, як і тисячі інших, хоча й чужих, але ще тягла, немовби на канаті, ніби просила зачекати, аби вона краще його сформулювала. Кажуть, від того, наскільки чітко уявиш собі бажане в храмі, наскільки точно змалюєш Господу омріяне, залежить майже весь успіх молитви. Але Олена відчувала, що це не зовсім те, що зараз потрібно робити, тому вона уявила, що саме хоче для неї Господь. Бійтеся своїх бажань – вони можуть втілитися. Лише це доречно було зараз згадати.

Олена з острахом зринула з місця, коли взріла темне коло, що наближалося. Чиєсь огидне бажання помститися ледь торкнулося її щоки, залишивши жагучу подряпину, якої ніхто б і не помітив. Ладан відлякував темне, але воно вже мало досить велику силу, щоб множитися навіть у храмі.

Невже з подібними думками люди йдуть в обітель світла?! Невже Господь сліпий, невже не бачить того, чого від нього жадають?! Немовби у відповідь на її зойк сталося диво: темне коло почало світлішати, доки не щезло зовсім. Зруйновані волокна імпульсів непереборного темного бажання переродилися з канцерогенних на добропорядні, й на цьому відліку часу й простору все скінчилося руйнацією мли на користь людства. Нічого собі!.. Он як усе насправді!..

Свічки, свічки, свічки – палаючі й ті, що очікують своєї черги палати на честь Світлого Воскресіння Христа, – вони вогненною зливою вривалися в темряву ночі, аби очистити світ від демонів. Олена дивилася довго-довго на непохитне полум’я власноруч запаленої дрібки воску зі слабкою ниточкою всередині. Дивилася аж до сліз, які ніби відокремили все те, що Оленка бачила раніше, від того, що вона мала здатність бачити зараз. Невже, марення?.. Дівчина примусово відірвала очі від непохитного полум’я, аби повернутися в реальність.

Так само стіною стояли люди, з усіх боків оточивши вівтар, піднесено вигукуючи час від часу чарівну формулу Пасхи: Христос Воскрес Із Мертвих, Смертю Смерть Подолав! Так само «пліснява» сутінок насувалася ззовні крізь спітнілі від подиху натовпу віконечка, так само множився Святий Хрест стараннями прочан, широкими й упевненими рухами займаючи весь простір Храму. Ніхто б не повірив у те, що зараз БАЧИЛА Олена!..

Хресні знамення виривалися з-під рук віруючих і здіймалися під самісіньку стелю, під купол. Світлі промені життєдайних хрестів об’єднувалися, об’єднувалися, дорогою зливаючись із висловленими надіями, вірніше, їхніми образами, в один згусток енергії, стовп світла, потужний і величний, доки він не набув форми правильного хреста. Доки він не зринув туди, куди відлітають, завше, душі померлих – до небесної канцелярії, на побачення з Господом – найвдячнішим адресатом, за відповідь якого можна не турбуватися. Просіть – і отримаєте! Великдень щедрий на дива.

Дзвін гучно сповіщав про те, що Христос Воскрес, палаючі свічки з радощів щедро плакали воском, людей почала всіювати благодатна роса освячення, а стовп променистого світла ще довго стояв посеред собору, ніби телепортуючи випромінені віруючими думки й молитви за призначеною адресою.

З ошелешеними очима вийшла з храму Оленка. Оцепеніло гляділа на той живий світловий коридор, який утворював дисципліновано «розлінований» натовп, очікуючи на освячення. Кошики, кошики, кошики… Скільки їх!.. І в кожному – вогник запаленої свічки, який відлякує морок. З цієї хвилини він приречений на знесилення: коли чогось бажаєш більш за все, весь Всесвіт допомагає в здійсненні цього, – а якщо ж позбутися мороку бажають мільйони й мільйони? Питання було риторичним.

Усім єством Олени розливалося дивне почуття раніше незвіданого щастя. Повітрям пливли звуки передзвону, який змітав на своєму шляху до людських сердець, напевне, кілотонни негативної енергії, сполучаючи безсмертне з гріховним. Небо світлішало, сповіщаючи схід сонця. Великдень! Цьогоріч битву виграно.

Олена мовчки посміхалася, радіючи разом з усіма. Їй здавалося, що настільки зануритися у відчуття щастя, піднесення та й навіть екзальтації їй не доводилося ніде. Наближався священик у святковій ризі й зі срібним хрестом, зануреним у повнісіньке відро води – найінформативнішої субстанції на планеті. «Христос Воскресе!» – урочистим басом гукав батюшка, рясно освячуючи і кошики, і сяючі обличчя вірян.   Мабуть, далеко навкруги було чути одвічну й безперечну християнську аксіому: «Воістину Воскресе!»

Новела ілюстрована авторськими колажами.

Обговорюймо на форумі в розділі "Релігія":    Чи були Ви колись на всеношній?

       Якщо були, то які враження отримали, що відчували?

http://mol.km.ua/forum/viewforum.php?f=6