Вельмишановні пані та панове. Перепрошую, що чіпаю цю і без того болісну тему. Одразу скажу, що я великих прихильник незалежності нашої держави, але все одно, особливо відданих Бандері людей прошу далі цей текст не читати, аби не викликати в своєму єстві негативні емоції.

Власне, я вважаю невдалим (або, навпаки, дуже для когось вдалим) піар ім. Бандери не в тому сенсі, в якому, наприклад, існують університети ім.Шевченка або академії ім.Хмельницького, власне, невдалим мені здається піар навіть не імені, а радше прізвища Бандери.

Тобто, якщо розглядати визвольну боротьбу середини 20 століття з точки зору піару (так, це звучить цинічно, але ж я не винен, що піар відіграє колосальну роль в сприйнятті суспільством того чи іншого явища. Правду кажучи, краще вже чесно розглянути ту боротьбу з піар-позицій, аніж дозволяти і надалі це ефективно робити іншим (читайте: ворогам :) ) так от, на мою думку, з точки зору піару в дев’яностих та двотисячних роках для популяризації явища визвольної боротьби головна ставка була зроблена саме на Бандеру. В незалежній Україні йому ставлять пам’ятники, на його честь перейменовують вулиці, називають організації і так далі.

Але як підмітив один філолог, якщо так би мовити прослухати слово „Бандера”, то воно дуже схоже на такі слова із негативним значенням як „банда” та „бандит”. Вибачте, будь ласка, але це – правда. Це простий збіг, проте схожість дійсно є, і з цим нічого не вдієш.

На підсвідомому рівні така схожість суттєво впливає на сприйняття. Про це може свідчити хоча б той факт, що частина українців сприймає слово „бандерівець” не просто в значенні „воїн ворожої (на їх суб’єктивну думку) армії, поборник ворожої незалежності”, а як набагато ширше поняття, „бандерівець” - це матюк, що означає дуже погану людину, такого собі Бабая для дорослих.

Тому, на мою думку, просувати явище визвольної боротьби (яке і без того важкоприйнятне для частини українців) в обгортці з назвою „Бандера”, це ніби пропонувати пити сік „Чорнонобильський садочок” та їсти „Скнилівські солодощі”.

Можливо, комусь з читачів здається, що це все неправда, тому що от він, наприклад, живе в Тернополі, де явище визвольної боротьби вельми популярне і в нинішній обгортці. Схожу ситуація прослідковується також у Львові, та Станіславі... Але ж кілька областей – це не вся Україна. В Хмельницькому, наприклад, популярність цього явища вже значно менше, і чим далі до центру нашої країни, тим стрімкіше вона падає.

Водночас, на мою думку, є інший, більш колоритний та позитивний образ, який також безпосередньо стосується визвольної боротьби. Бо були герої, які роками сиділи в криївках, які не здавали товаришів навіть під нелюдськими катуваннями НКВДистів і які дійсно боролися за волю України, а не давали поради із закордонних кав’ярень, як це показано в фільмі „Аттентат (Осіннє вбивство в Мюнхені)”. Але чому про цих героїв говорять набагато менше, ніж про Степана Андрійовича? Чому в наших містах немає вулиці Борців за Волю, вулиці, названої на четь тих тисяч простих хлопців та дівчат, які так і не скорились ворогові, і про яких ми майже нічого не знаємо? Де пам’ятники їм, де їхня слава?

Хоча тут, якщо вже казати всю правду, також є ньюанси. Особисто у мене існує два різних образів воїнів УПА: одні мужньо борються за волю в попередньому абзаці, а інші –співпрацюють з нацистами на початку війни (при слові „Галичина” в мене перша ж асоціація – це абривіатура „СС”), вирізають поляків на Волині та в разі перемоги над загарбниками мають намір будувати незалежну Україну за не зовсім демократичними ідеями Донцова. І, знаєте, якось важко повірити, що і перші і другі – це одні й ті самі люди.

Але все одно, як би там не було, мені здається, що збірний образ Мучеників-Борців за Волю для популяризації явища визвольної боротьби був би набагато прийнятнішим, аніж образ самі знаєте кого.

Зверніть увагу, що боротьбу народу у Великій Вітчизняній війні символізує саме образ Невідомого Солдата, а не Жукова чи інших військових керівників.

А тепер найцікавіше. Я - простий хлопець, електромеханік за освітою. І навряд чи перший, хто до всього цього додумався. Гадаю, що історики, соціологи та інші гуманітарні світила, які працюють радниками при владних структурах, вже давно знають про ці речі. Знають, але ж ніфіга не роблять!

І тут можливі два варіанти: або після стількох угроблених в піар Бандери сил та коштів чиновникам вже просто влом щось змінювати, або ж їх влаштовує, що частина народу сприйняла ідею на „ура”, а інша частина так само на „ура” не сприйняла. Під час виборів така ситуація дає змогу піаритись і політикам, які начебто „проштовхують” Бандеру в маси, і політикам, які начебто з цим борються.

На цьому у мене все. Власні висновки, пані та панове, робіть самі.