Перетин східного кордону

Виїзд

Медовий місяць я з дружиною та братом провів у Середній Азії, разом з ішаками. Тривав цей медовий час дійсно місяць, а не тиждень, як у значної частини українських молодят, але іноді доводилось економити. Так, наприклад, жили ми переважно не в готелях, а в наметі, а добирались до Узбекистану з України не літаком, а потягом „Харків-Ташкент”.

Вийшло так, що до 26-ти років єдиною іноземною країною, в якій я встиг побувати, була Молдова, та й то, провів я там не більше п’яти годин, а тут ми одразу збирались відвідати екзотичні Киргизію, Узбекистан та Казахстан. Можете собі уявити моє хвилювання.

Але, мабуть, найбільше я хвилювався через зустріч з Росією.

Скільки всього я читав про неї в підручниках з історії…

Наш поїзд мав їхати по цій країні дві доби, і, враховуючи дещо напружені стосунки між нашими країнами, я побоювався землі Російської. Стояла середина серпня, до від’їзду залишалося кілька днів, а стосунки між Україною та Росією вкотре загострились через зволікання українською стороною з затвердженням російського посла в нашій державі.

На фоні цієї ситуації ми й сіли в потяг до Ташкента. І чим ближче ми під’їжджали до російського кордону, тим частіше калатало моє серце. Цей потяг катастрофічно мало їде по Україні, ніякої адаптації: кілька годин – і все: зупинка в селищі Тополі, штамп в закордонному паспорті, наступна станція – Росія.

Поїзд поволі рушив, і на зміну тополівським будинкам потягнувся ліс. Я лежав на верхній полиці, дивився у вікно і намагався зрозуміти, чому через те, що десь там зверху, набагато вище від моєї полиці, в просторих кабінетах, облаштованих дорогими меблями, хтось із кимось свариться, а я внаслідок цього повинен хвилюватися?

…Побачити кордон між нашими державами мені так і не вдалося. За вікном все летіли й летіли дерева, а потім ліс закінчився, і ми в’їхали на станцію, на якій вже майорів триколор. Після перевірки документів ми знову їхали лісом, він був кленовий. Досі я думав, що ліс у Росії буває тільки березовий. Маршрут поїзда складено так, що за наступні дві доби він ще кілька разів то в’їжджав в Казахстан, то знову повертався в Росію, тож перевірок було вдосталь. За цей час я не почув від російських митників та прикордонників жодного кривого слова на адресу українців.

В’їзд

В різний час і за різних обставин кілька зовсім різних людей розповідали мені про той сум, який охоплює при в’їзді в Україну з боку Європейського Союзу. І справа тут не в митниках та перевірках, просто сумно знову бачити сміття, вибоїни на дорогах та загальну неохайність вітчизняної дійсності після причепуреної Європи. Як правило, цей сум триває кілька днів, але в одієї моєї подруги, після перебування в Голандії, він тривав три тижні. При цьому вигляд у неї був такий, ніби сталося велике горе, а не повернення на Батьківщину.

Я дуже здивувався, коли ті самі відчуття охопили мене при в’їзді в Україну зі східного боку.

Ось ми знову у Тополях. Поїзд „Астана-Київ” зупинився, і весь вагон дещо напружено чекав на перевірку. Нарешті ввійшов митник, оглянув наш багаж і розвернувся до пасажирів з бокових полиць. Я вірю, що це в нього вийшло не спеціально, та й взагалі, поводив він себе чемно, але якось так сталось, що поки цей чолов’яга дивився їхні речі, перед нашими очима весь час крутились його потужні сідниці, обтягнуті штанами в державній формі. „Welcome to Ukraine”, - подумалось мені.

Я брехав би, коли б стверджував, що зе́млі, в яких ми побували, виглядають більш охайними, ніж Україна, але Киргизстан мене просто вразив. Загалом, попри відмінності в ландшафті та кліматі, расі та релігії, ця країна дуже нагадує нашу рідну. Та сама реклама „Білайн” та „Кока-коли ” в магазинах, ті самі німецькі та китайські машини на вулицях, ті самі російські хіти у маршрутках, той самий „Майдан” в недалекому минулому, а після нього – таке ж розчарування. І ми, і вони бачили по телевізору Вєрку Сердючку та Юлію Тимошенко. Навіть „дешевий секонд-хенд з Європи” - і той такий же, як і в нас.

Так, там гірші справи з Інтернетом – дома він є мало в кого, зате навіть в селах розвинута ІР-телефонія, а інфляція набагато нижча, ніж у нас: ціни на продукти, транспорт і навіть хабарі ДАІшникам, які вказували мандрівники, котрі побували в цій країні ще кілька років тому, з тих пір змінились вельми несуттєво. В цілому ж, ціни нижчі, ніж в Украйні, відсотків на двадцять. Але коли один з водіїв, котрий нас підвозив, запитав, яка в мене зарплата, і я відповів: близько 150 долларів, він скрушно похитав головою і сказав: „маловата”.

При цьому Киргизія – це невелика країна з населенням в п’ять мільйонів, один з яких перебуває на заробітках в Росії та Казахстані. 80 відсотків території країни знаходиться на висоті понад тисячу метрів, вона майже повністю вкрита горами, але туристів з багатих країн сюди приїжджає дуже мало – далекувато.

Орної землі в Киргизстані небагато, за два тижні я не побачив там жодного великого заводу. Як їм вдається жити майже на такому ж рівні, як ми – невідомо. Або вони дуже хитрі та розумні, або ж - welcome to Ukraine!