Коли дитина вступає в київський вуз, радості батьків немає меж. Туди потрапити важче, ніж у місцеві вузи, – отже, це величезне досягнення в житті. Вважається, що з київським дипломом легше влаштуватися на роботу. І нарешті, третя причина радіти – Київ відкриває стільки перспектив!

Сьогодні діти поступають в університети за результатами тестування. Тому найбільш розумні школярі несуть свої високі тестові бали в приймальні комісії столичних вузів. У місцеві ж приходять абітурієнти з не такими високими показниками. Найбільше страждають від нестачі розумних студентів сьогодні педуніверситети – про це мені по секрету розказували викладачі цих же освітніх установ.

Хочете – вірте, хочете – перевірте. Спитайте в будь-якого студента, який навчається в столиці, чи хотів би він повернутись у рідне місто (село). Щонайменше половина скаже, що ні. Бо в столиці і зарплатня краща, і життя цікавіше. Тож студент вам скаже, що планує залишитися в столиці, влаштуватися на престижну роботу, знімати квартиру, зробити кар’єру, придбати житло або чкурнути з цієї безперспективної країни за кордон. Не патріотично? Але саме такі думки в головах молодих та амбітних студентів. Не вірите? Тоді спитайте в них.

Лише процентів 30 вам скажуть: ні, я повернуся на малу батьківщину і буду там працювати. Ще якась частка студентів молодших курсів не визначилася, більшість же мислить саме так. Інша справа – криза. Вона примусить декого мислити реалістичніше і не сподіватися, принаймні кілька років, на житло в кредит. Тому єдине, що лишається «понаєхавшим» з обласних та районних центрів студентам – це знімати квартиру й чекати, що колись буде можливість придбати собі житло. Яке в Києві, як відомо, коштує не дешевше, ніж на березі моря в якій-небудь Чорногорії.

Добре, якщо на час навчання вам дадуть гуртожиток. А якщо ні? Що ховають в собі київські квартири? Гуртожиток обіцяли, але не дали. Що робити? Де шукати? Півтора роки тому я опинилась якраз у такій ситуації. Київський вуз, в який вступила, обіцяв забезпечити студентів гуртожитком. Але гуртожиток ремонтували до зими, тому перші 3 місяці довелося знімати квартиру. Перші дні взагалі не було де жити. Тому я жила в родичів в Ніжині й звідти кожен день електричкою "каталася" на навчання. Враховуючи метро та маршрутки, дорога забирала до 4 годин.

Не витримавши такого життя, я пришвидшила пошук і вже на наступний тиждень мала де жити в Києві. Однокурсникам з південних регіонів України пощастило менше. Ті, в кого не було знайомих, ночували навіть на вокзалі, поки не знайшли житло. Яким чином його варто шукати? Звертатися в агентства нерухомості та купувати газети – найпростіший, але не найкращий спосіб. Бо там посередники беруть собі значний процент, тому житло обходиться дорожче. Краще – знайомитися зі студентами, може, хтось щось порадить. Ще один варіант: виходити в якомусь житловому районі Києва, дзвонити в квартиру й запитувати: «Чи не здаєте ви кімнату? Може, у вас є знайомі, які здають кімнату?».

Хазяйки бувають різні… Сусіди теж

Найцікавіше – збирати історії про те, які іноді трапляються квартири, господарі та сусіди.

Випадок перший: Знову педофілія

Ось, наприклад, історія, яка трапилася з моєю одногрупницею Оксаною з Вінниці. Разом зі своєю подругою вона винайняла кімнату. В сусідній жив «господар» - середніх років чоловік з хлопчиком років одинадцяти. Як він сказав, племінником. Хлопчик був небалакучим і поводився іноді дивно, але дівчата на це мало звертали увагу: навчання в університеті забирало весь час. Іноді хлопчик зникав на кілька днів, а «дядя» поводився так, ніби нічого не відбувається. Один випадок їх таки примусив звернути увагу.

Якось у дівчини зник дорогий мобільний телефон. Вона все обшукала, а потім зрозуміла, що телефон взяв хлопчик. Який теж кудись подівся. Дівчата розшукали товариша хлопчика. Те, що товариш розказав, їх шокувало. Виявляється, цей хлопчик – зовсім не племінник доброго дяді. Це вуличний пацан. Не маючи ні дому, ні сім’ї, він сам розпоряджався своїм життям. Наприклад, коли йому ставало холодно або він хотів їсти, хлопець ішов до дяді, який його обігрівав і годував…Не безкорисно. За певні послуги. Дівчата звернулися в міліцію і втекли шукати інше житло.

Випадок другий: Багатодітна мати-спекулянтка

Мені з кімнатою пощастило більше. Хазяйкою виявилася багатодітна мати. Її доросла дочка мешкала у свого чоловіка, двоє дорослих синів жили в одній кімнаті величезної квартири нового планування, вона з наймолодшим сином – в іншій. Дві вільні кімнати пані Валентина здавала чотирьом дівчатам, серед них була й я, зовсім недорого – на той час койко-місце коштувало 400 гривень на місяць.

Цю 4-кімнатну квартиру Валентині дала держава як багатодітній матері-одиначці. Вона трошки потіснила своїх дітей, поселивши в кімнати жильців. У принципі, в цій ситуації важко когось засуджувати: гроші, які жінка виручала за квартиру, вона віддавала на навчання дітей. Валентина боялась, щоб її не спіймали на такому промислі. І хазяйка була делікатна, і з сусідкою мені пощастило. Єдине лихо: сусідка, бухгалтер з Первомайська, дуже любила вечорами дивитися «Дом-2». І от така була ситуація: приходжу я втомлена після надскладних пар в академії, в руках – книжка сучасного філософа Мішеля Фуко, яку потрібно прочитати на наступну пару філософії мови, а тут іде «Дом-2». Доводилося читати на кухні, в бібліотеці, в маршрутці або ще якось пристосовуватись.

Випадок третій: Замість роботи

Як відомо, здавати квартиру в Києві – надзвичайно вигідний бізнес. Принаймні був у докризовий період. Деякі люди навіть жили за рахунок цього: не потрібно ні працювати, ні хвилюватися. Головне – мати житло. Київ познайомив мене з одним хлопцем, який саме так влаштувався. В Костика померли мати і батько, залишивши йому з братом дві квартири в Києві. Одна з них – двокімнатна, інша – маленька гостинка.

Брат від веселого і безтурботного життя підсів на наркотики, потім – захворів на СНІД і помер. Костик працював на фірмі, яка виробляє надгробні пам’ятники: він художник, вирізав зображення. Після смерті брата Костик не зміг більше там працювати, психологічно не витримав. Він пішов з роботи, двокімнатну квартиру почав здавати жильцям. І на ці гроші жив у маленькій гостинці. Вірніше, депресував, оговтувався від лиха, повертався до життя.

Випадок четвертий: "Разборкі", алкоголь, шансон

Господарі, які здають квартиру, бувають різними. Найкраще жити взагалі без хазяйки, але тоді й платити доведеться більше – а це вже по кишені або студентам, в яких багаті батьки, або тим, хто й сам непогано заробляє. Бувають такі хазяйки, які можуть прийти, сісти прямо на вашу постіль і ввімкнути телевізор. Моїм знайомим якось трапилася пані, яка забороняла після семи вечора готувати їсти і мити посуд – щоб таргани в кімнаті не заводились. Але проблеми бувають не тільки з господарями, а й з сусідами.

Моя колежанка Оленка зі Львова поселилася з подругою на квартирі. В сусідніх кімнатах жили хлопці і дівчата. Вночі диво-сусіди творили різні сюрпризи: голосно вмикали шансон, напивалися, влаштовували п’яні «разборкі».

Що й говорити, переїзд у гуртожиток був для дівчини святом.

* * *

Ось такі реалії чекають на тих, у кого немає власного житла, немає великих грошей, але є велике бажання жити в столиці (або й в іншому великому місті). Перший час доведеться потерпіти. А там, дасть Бог, все налагодиться. Найкраще було б жити вдома. Але держава в нас така. Все стягується до столиці: найкращі мізки, найбільші гроші. Тож і вабить туди, вабить...

Вікторія Гаврик val.ua