Патріотизм. Мова чи дії?

Нещодавно я віч-на-віч  зіткнулася з проблемою так званого «расизму» західних  українців по відношенню до своїх східних та південних братів. Так, можливо це визначення звучить занадто голосно та критично, проте не менш голосними та критичними є висловлювання,  думки на адресу «східняків», як деякі називають своїх співвітчизників. Мовляв, «ВОНИ ТАМ нічого не роблять», «якщо ненька Україна буде, не приведи Господь, падати, ТАМ і пальцем не поворухнуть», «ВОНИ ж розмовляють російською, який тут патріотизм?!», «а День  незалежності для деяких є тільки приводом пропустити ще одну чарку», «а яка ж ТАМ молодь, ой лишенько!». І таких «ляпів», як виявилося, ще дуже багато, хоча й живемо, слава Богу, в ХХІ столітті, спільними зусиллями розвиваємо власну державу вже 19 років. За таких обставин стає незрозумілим подібне скептичне ставлення. На чому ґрунтуються ці репліки? Дійсність? А от тут вже з повною впевненістю можу ствердити –  ні. Чому? Пропоную разом розглянути це питання за пунктами, а саме, за допомогою вищезгаданих «ляпів». До того ж, щоб не копирсатися в загальних фразах, за якими стоїть нуль, візьмемо під пильний нагляд Херсонщину. По-перше, м.Херсон, як відомо, з початку будівництва планувався як південна столиця Російської імперії, навіть планом подібний до Санкт-Петербурга. Тобто за історією бачимо: це місто з народження було заколисано офірними ідеалами спочатку імперії, а згодом і союзу, що мало значно вплинути на національну свідомість херсонців. По-друге, я родом з Херсонщини, тому добре знайома з настроями та переконаннями місцевого населення, не раз була свідком та учасником заходів вільних українців-степовиків, що дає мені можливість оперувати певними фактами.  

№1«ВОНИ ТАМ нічого не роблять»

У Херсоні ось уже 5 років існує міський осередок Всеукраїнської організації Спілки Української Молоді в Україні. До речі, осередок єдиний на Півдні. І попри всі перешкоди (відхил прохання про реєстрацію організації на офіційному рівні, постійні провокації та агресивні дії з боку антиукраїнських сил, нестача бюджету, який складається переважно з добровільних пожертв сумівців, відсутність офісу, брак підтримки з боку влади) члени організації кожного разу знаходять сили, ентузіазм, час для підготовки різноманітних заходів, акцій, свят. Наприклад, акція «Подаруй книжку сільській бібліотеці» (15 січня, 19 березня 2010 р.), літературна зустріч з письменником О.Ільченком (27 січня 2010 р.), заходи, присвячені річниці бою під Крутами (29 січня 2010 р), презентація школярам смт. Білозерка документального роману Ю.Горліса-Горського «Холодний яр» (26 лютого 2010 р.), презентація  пригодницького журналу для дітей «Крилаті» (4-6 березня 2010 р.), захід «Шевченко і сучасність» (11-15 березня), майстер-клас із писанкарства (30 березня-18 квітня),  паломництво до Кам’янської Січі з нагоди 301 річниці з Дня її заснування (1 травня 2010), святкування Дня матері за підтримки Організації Українських Жінок у Великобританії (7-10 травня 2010 р.), мандрівка дніпровськими плавнями та Олешківською пустелею (14-16 травня 2010 р.), екологічна акція «Херсонський Некрополь» (11 червня 2010 року), участь у Всеукраїнському мандрівному таборі «Шляхами січових стрільців» (5-11 липня 2010 року), вишкіл зі стрільби, присвячений 120 річниці з Дня народження полковника Армії УНР В.Кедровського (13 серпня 2010 р.), встановлення в с.Зміївка меморіалу «Борцям за волю України» (23 серпня 2010 року), парад вишиванок й акція «Розмалюй серця» (24 серпня 2010 р.), документальна виставка «УПА: історія нескорених» (6-10 вересня 2010 р.). На цьому перелік не завершується, адже до кінця поточного року ще три місяці. 

Чи можна на підставі згаданих фактів вважати обґрунтованим висловлювання «ВОНИ ТАМ нічого не роблять» ? Не забудьмо взяти до уваги те, що дані наведені за діяльністю тільки однієї організації протягом не повного року.  Щоправда,  СУМ – це найактивніша організація в Херсоні, яка займається пробудженням національної свідомості населення цього краю.

№2 «Якщо ненька Україна буде, не приведи Господь, падати, ТАМ і пальцем не поворухнуть»

Найпростіше спростування: Україну будували й розбудовуємо, підтримуємо разом, то й захищати будемо спільними зусиллями. Єдиним наріжним каменем розпаду держави може бути тільки внутрішній розбрат, саме та «берлінська стіна» поділу на Схід - Захід. І хоч як би хто не стверджував, що в наші дні явища «ТАМ і ТУТ» не існує, з повною впевненістю ніхто не може сказати, що той нікчемний каганець догорів. Цей вогник зотліває, теплиться, але ще не вмирає, хоча час настав. Можна, звісно, «незлим тихим словом» згадати зрадників і противників української національної ідеї… Але ж чекайте, вони були завжди, це константа життя – «+» і «-». Навпаки, переважна більшість тих самих «-», як нам показує історія України від давніх часів і до сьогодення, є потужним поштовхом, стимулом росту, навіть  допінгом для «+». Зрештою, тоді й перемога стає більш грандіозною, поважною, якою можна похизуватися перед сусідом. Чи буде біг з перешкодами таким, якщо на шляху не існуватиме перешкод?

Ще зовсім нещодавно ЗМІ Херсонщини облетіла скандальна новина: місцева партія комуністів має намір найняти людей, щоб розгромити тільки-но відкритий пам’ятник «Борцям за волю України» в с.Зміївка. Одразу ж біля меморіалу був встановлений міліцейський патруль. Але найцікавіше те, що місцева молодь із власної ініціативи організувала своєрідну групу захисту єдиного в своєму роді пам’ятного об’єкта на Херсонщині.

Погодьтеся: посягання на пам’ятник «Борцям за волю України», тобто на українське, фактично можна порівняти з посяганням на Україну. У результаті бачимо, що населення не сиділо склавши руки, а, можна сказати, «ворушило пальцями».

№3 «ВОНИ ж розмовляють російською, який тут патріотизм?!»

Історично склалося так, що Південь України довгий час був і залишається (не заперечую) переважно російськомовним і, якщо дозволите, суржикомовним. На теренах херсонського краю є школи, де навчання проводиться російською, проте їх не більше тих, де домінуючою є українська, у розмовному стилі побутує сурогат української та російської – суржик. Але давайте будемо прозоро дивитися на речі: хіба суржик побутує тільки на Херсонщині, південних та східних регіонах України? Чи може мовний аспект першочергово впливає на рівень патріотизму людини? Так, голос, якім співає або плаче твоя країна треба знати, щоб при нагоді згадати, впізнати його тощо. Думаю, багато людей погоджується з тим, що слово має магічні властивості, воно впливає на психологічному рівні. Але ніколи нікому не подобались пусті балачки. Усі очікують дій, котрі, на жаль, не завжди породжуються з тих пустослів.

Сьогодні час незалежної України, а не доба українізації. Як влучно зазначала Л.Костенко: «Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмось». Дійсно, говорити кожен майстер, а діяти… Цікавим і навіть чимось нам може здатися парадоксальним те, що в Україні, зокрема на Херсонщині, є російськомовні громадські діячі, які, виявляється, більші патріоти (якщо, звісно, можна визначити більший чи менший рівень патріотизму), ніж ми з вами. Такою людиною є священик УПЦ МП отець Сергій Дмитрієв. Він відкрив єдиний на Півдні України Центр української книги, в якому представлений великий асортимент різного тематичного та профільного спрямування. Отець завжди фінансово підтримує акції національно свідомої молоді Херсонщини.

Чого б це раптом людина, яка розмовляє російською, підтримувала, більше того, розвивала рівень культури та освіти українських земель? Сприяння розвитку країни, в якій ти живеш – це патріотизм, хіба ні?

№4 «А День  Незалежності для деяких є тільки приводом пропустити ще одну чарку»

Вести дискусію стосовно цього болючого питання вже набагато складніше. Адже подібна проблема справді має місце серед українців, але більшою мірою стосується виховання людини, етичних переконань, ніж патріотизму. «Чарка за здоров’я чи на здоров’я?» – цій темі можна присвятити окремий матеріал.

Не можемо не погодитися з тим, що існують певні групи або типи людей, які шукають лише привід для «святкування». Досить прикрим є те, що до цієї частини суспільства належать не тільки дорослі, але й деякі підлітки, так званий «цвіт нації». Наприклад, на цьогорічній акції «Розмалюй серця», яка присвячена святкуванню Дню Незалежності України в Херсоні, були випадки некомпетентної поведінки «веселих» підлітків і дорослих, але це не змогло дощенту знищити святкового духу. Серце наповнювалося гордістю та любов’ю, коли до тебе підбігали маленькі українець чи українка й палаючими оченятками просили намалювати українського прапора, герба.

На мою думку, проблема пияцтва не є синонімом до проблеми відсутності патріотизму. Було б добре навчитися розрізняти ці протилежності.

№5  «А яка ж ТАМ молодь, ой лишенько!»

А це питання зачіпає найбільше. ЯКА молодь?

 Неактивна в громадському житті, не переймається проблемами Батьківщини? – А як же діяльність місцевого осередку Спілки Української Молоді? (чит. пункт №1)

 Переважно розмовляє російською? – Мова, якою розмовляє людина, ще нічого не каже про наміри й дії цієї особи (чит. пункт №3).

Не так часто ходить до церкви, як хотілося б? – Частота відвідуваності церкви не є прямо пропорційною до віри в Бога. Релігійні переконання – це особиста справа кожного, а не необхідний атрибут життя.

Я впевнена, що таких питань ще безліч, але в кожному садочку можна знайти гнилі яблука. Якщо їх не буде: 1) дерева обробили якоюсь отруйною речовиною; 2) ці яблука несправжні або недозрілі.

Отже, на останок можемо пригадати слова видатного українського письменника, публіциста І.Багряного: «Найдорожчий скарб, що людина має, – це віра в себе і в собі подібних!». Можливо, ця проблема «ТАМ і ТУТ» має пережити декілька поколінь, як у випадку проблеми рабства ізраїльського народу, який ходив пустелею разом із пророком Мойсеєм 40 років. Головне не надто розтягнути час блукань. Врешті-решт, українці – не раби, а вільний народ.

Якщо вищезгадані докази та спростування не були достатньо переконливими, можна ознайомитися з наступними коментарями.

Тарас Зомбик,  член Ради координаторів на Львівщині: «В серпні цього року я вперше був на Херсонщині, і мене приємно здивувало те, що рівень розвитку української культури цього краю достатньо високий. Раніше більш переконливою була думка громадської неактивності південної молоді. Проте відкриття 23 серпня пам’ятника «Борцям за волю України» змінило мої погляди, більше того, я відкрив для себе справжній, ще не вичерпаний, свідомий дух патріотизму серед херсонської молоді. Звісно, взяв участь тільки в одній акції, можливо, не все бачив, і така сенсаційна подія не отримала належного розголосу – це мінус. Але лунали українські пісні (та ще й з яким запалом!), на вулицях майоріли вишиванки. Одним словом, візит до Херсонщини залишив приємні враження».

Андрій Фендик, голова Львівського обласного осередку СУМ в Україні: «Херсонський міський осередок СУМ в Україні відрізняється від інших. Його проблема в тому, що діяльність доводиться розгортати на пострадянському просторі, який, на жаль, не хоче або боїться позбавлятися своїх переконань та страхів, більше того, перешкоджає робити це іншим. Загалом, проблеми аналогічні із львівськими. Наприклад, велика «текучість» серед членів організації – багато приходять, але так само багато залишає лави осередків. Схвальним є бажання якомога частіше нагадувати про своє існування різними акціями, заходами, чого не скажеш про наш осередок».

Дмитро Ломоносов, голова Херсонського міського осередку СУМ в Україні: «Я вважаю, що говорити про меншу або більшу громадську активність осередків не можна, оскільки кожна область має певні особливості (населення, його кількісний і віковий склад, відстань між осередками, підтримка з боку влади тощо). Проте, на мою думку, наразі відбувається процес розбудови організації: нами цікавиться все більше і більше молоді, постає питання офіційної реєстрації. Тому активність херсонської спілки можна оцінити на «задовільно», враховуючи так званий «фронт» Півдня і Сходу, де проводити будь-які акції патріотичного характеру порівняно складно. Але цей факт ні в якому разі не є підтвердженням хибної думки про бездіяльність нашого краю. Враховуючи реальні перспективи, в майбутньому ми бачимо організацію з обласним статусом».

Ніна Поліщук,

студентка ЛНУ ім. Івана Франка