21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний День рідної мови. У наші серця українське слово влилося з маминою колисковою, тому для нас наша мова найрідніша та наймиліша. А чи задумувалися ви коли-небудь над тим, чи легко дається вивчення української мови тим, чия мама співала колискову іншою мовою? Саме це питання я задала  людям, для  яких українська не є рідною мовою…

Нікі Еделін, англійка: Я народилася і жила в Лондоні. Моя мама – українка, а тато – англієць. Мама дуже сумувала за батьківщиною, тому ми вирішили переїхати сюди. Живучи в Англії, я не вивчала українську мову, але на Україні вона далася мені досить легко. По-перше, це заслуга мого репетитора, а також родичів, яких у нас в Хмельницькому багато. Хоча вдома ми спілкуємося переважно англійською, слухаючи розмови рідних, я швидко навчилася сприймати українську на слух. За три місяці я вже могла вільно розмовляти та висловлювати свої думки, а от з граматикою були певні труднощі. Мені важко розуміти деякі правила та терміни.  Так само і з читанням. Літературна мова дещо відрізняється від розмовної, а якщо текст написаний у науковому стилі, то взагалі нічого не зрозуміло. Але я люблю дивитися фільми українською мовою, хоча їх на телеекрані чомусь дуже мало. Більшість транслюється російською, тому я вже добре її розумію, хоча спеціально не вивчаю - не хочу, аби усе плуталося в голові.

Олена Цимбал, росіянка: Моя сім’я переїхала з Москви до Хмельницького два роки тому, але українську мову я розуміла з дитинства, оскільки часто приїжджала сюди на канікули до бабусі. Складнощів із вивченням граматики в мене не було, чимось вона подібна до російської, важко тільки тому, що назви частин мови зовсім різні. Писати я теж навчилася досить швидко, проте розмовляю і досі не дуже добре. Мабуть тому, що у сім’ї та з друзями ми спілкуємося російською мовою. А от в школі на уроках доводиться докласти зусиль, аби висловити свою думку українською. Та я буду старатися, адже мені дуже подобається ця милозвучна мова.

Кетті Ларок, американка: Я приїхала до України як волонтер Корпусу Миру. За правилами цієї програми живучи тут протягом двох років, я повинна вивчати українську мову. Перед приїздом до Хмельницького я працювала у Чернігівській області. Там для нас, волонтерів, щодня проводилися п’ятигодинні заняття з української мови. Як на мене, це дуже складна мова. Основною проблемою для мене було відмінювання слів. Ви кажете «сметана», «сметани», «сметаною» і т.д., тоді як в англійській мові достатньо одного слова «sour cream». Та все ж я дуже хочу оволодіти цією мовою, аби вільно спілкуватися з українцями. Мені дуже подобається українська культура, традиції та національні страви. Я вже навчилася готувати борщ. А ще я переконалася, що на Україні живуть дійсно чудові люди.

Розмовляла Катерина Уманець, вихованка гуртка «Юний журналіст»