Видатний письменник народився 2 лютого 1812 року на Полтавщині. Неповторна природа, українські народні пісні, легенди, перекази назавжди закарбувались в пам’яті Євгена як еталон краси, добра й одвічної людської мудрості. Звідси ж — блискуче знання живої мови народу, що невдовзі буде продемонстроване Гребінкою вже в перших творах.

І зараз, коли пройшло 200 років з дня народження родоначальника української байки та батька знаменитого російського романсу, варто згадати внесок Євгена Павловича в розвиток світової літератури. А ця людина дійсно заслужила право на вдячну пам’ять нащадків. Гребінка залишив помітний слід в українській літературі передшевченківської доби, а його самобутні, цікаві твори заслужили право на пам'ять прийдешніх поколінь. Євген Павлович написав 46 повістей, романів і оповідань.

Слід зазначити, що його й досі не можуть поділити Росія і Україна. Та написане ним давало Євгену Павловичу вагомі підстави вважатися якщо не класиком, то, принаймні, вельми шанованим автором обох літератур. Проте реальність склалась дещо інакше. Попри достатньо високі оцінки безперечних авторитетів (так російськомовним романом Гребінки «Доктор» свого часу захоплювався Антон Чехов) ім’я та твори письменника не здобули належної поваги у широкого загалу. Можливо, річ у тім, що для російської культури Гребінка видавався занадто «українським» і навпаки? Ось такий досить сумний парадокс...

Однак, безперечно, в історії України, в історії нашої духовності Євген Павлович Гребінка назавжди залишиться насамперед як людина, за чиєї прямої ініціативи, безпосередньої матеріальної та моральної підтримки був підготовлений до друку й виданий у 1840 році «Кобзар» Тараса Шевченка. Між іншим, Гребінка не побоявся взяти епіграфом відразу до декількох розділів роману «Чайковський» вірші Шевченка, зберегти їх і при перевиданні книги у 1848 році, коли було якнайсуворіше заборонено згадувати твори засланого Кобзаря. Знайомство двох талановитих земляків відбулося у 1836 році.

Є. Гребінка всіляко підтримував геніальний поетичний талант майбутнього Кобзаря. Часто запрошував його до себе додому, давав книги, допомагав грішми, познайомив зі своїми друзями, узяв найактивнішу участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва. Тарас Григорович написав чудовий акварельний портрет друга та присвятив йому свій вірш "Перебендя".

1834 року побачили світ байки Є. Гребінки, що вийшли під назвою "Малороссийские приказки".

Гребінка писав російською мовою, але про Україну ніколи не забував. В своєму листі батькам він писав: "Тіло моє було в столиці, а душа далеко - в рідному степу, під солом'яною покрівлею маленького будиночка".

Євген Павлович ставав дедалі відомішим письменником і поетом. Був знайомий з О. Пушкіним, І. Криловим, І. Тургенєвим, мав дружні зв'язки з Г. Квіткою-Основ'яненком, П. Гулаком-Артемовським. Не було у той час в Санкт-Петербурзі видання, в якому не друкувалися б твори Гребінки. А він ще і викладав в 2-кадетському корпусі, читав лекції з ботаніки і мінералогії в Інституті Корпусу Гірських інженерів, лекції із словесності в Морському кадетському корпусі.

 Гонорари від публікацій він витратив на відкриття в маєтку дружини приходського училища для селянських дітей. Двері училища вперше відчинилися  17 травня 1847.

Помер Майстер слова 15 грудня 1848 року в Петербурзi від туберкульозу. Він заповідав поховати себе на Україні, як писав колись в пісні «Козак на чужині». Рідні виконали його бажання і перевезли тіло на Батьківщину, де і поховали його на кладовищі в Марьяновці. Залізнична станція Петрівка на Полтавщині, що знаходиться недалеко від місць народження письменника, перейменована до 100-річчя письменника в 1912 р. в Гребінку, і сьогодні зберігає свою назву.

Зоря життя Євгена Павловича Гребінки сяяла лише 36 років на небосхилі світової літератури поруч з зірками Пушкіна, Крилова, Тургенєва і Шевченка. Але після смерті Митця почала повільно згасати. І, на жаль, лише малесенький її промінець дійшов до нашого часу. Важко сказати, чому Гребінка, колись такий популярний автор, сьогодні не є одним з найвідоміших письменників. Це неправильно. Мистецтво не має минулого часу, воно вічне, невмируще. Творчість Гребінки не може і не має бути забутою. І хоча б у день 200-річчя з дня народження Євгена Павловича, візьміть у бібліотеці його книжечку. І переконаєтеся, що, не зважаючи на те, що два століття відділяє нас від років творчості поета, герої його творів і описуваний ним світ до болі схожі на те, що ми бачимо сьогодні. Ви впевнитеся, що Творчість не має такого поняття як час, вона безсмертна, особливо якщо мова йде про Творчість Євгена Павловича Гребінки. Тож давайте зробимо усе можливе, аби Зоря Слави видатного письменника знову засяяла яскравими променями слави та визнання.

Катерина Уманець,

 вихованка гуртка «Юний журналіст»